Говорила віхола
Сама із собою:
– О, якби лишалась я
Завжди отакою –
Сильною, красивою
Не ходила пішки
Замітала-гладила
І шляхи, й доріжки.
…Засипав густий сніжок
Стежечки неходжені.
Забилася у стіжок
Віхола стривожена
Ой, навіщо вчора я
Про себе хвалилася,
Завіяла цілий степ,
В лісі заблудилася
Не минула той куток
І ходи не стишила,
Кожушину і платок
У тернах залишила.
…Розігралася негода
Гуркотіла-квапилась.
Отака собі пригода
З віхолою трапилась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2017
автор: Галина Будянська