Від порожнечі всесвіту в собі
Стрибну у вир твого п'янкого літа.
Щоб серця пустка,ніжністю залита,
Там зникла безвісти,в медвяній боротьбі
Зазнавши ран солодких.І нехай
Опісля полином гірким напоїть
Бездушний час. Він рани не загоїть,
І в карті пам'яті вже не зітре розмай.
Як ратоборець справжнього тепла,
В минулому - безхатченко космічний,
Віднині,я лишаюся навічно
В квітучій віхолі,що нас оповила.
Плекайся ж ,літо світлих сподівань!
Мій шлях відмови від себе чужого.
Простити все я не благаю Бога,
Бо щастя варте глибини страждань...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2017
автор: Вадим Димофф