Спокутуєм гріх ми який,
що чути лишень голосіння.
І чим відкупитись?
У кого спитати?
Дай Боже прозріння.
Доки сурмітимуть
болем
скроні посивілі
матерів?
Доки заливатиметься
поле
кров'ю і тілами
невинних синів?
Звідки чекати
початку кінця,
того ненажерного звіра?
Хто простягне нам
руку спасіння?
ВІРА!
І коли вгамуються постріли,
що цілять прямо у серце,
а леза холодні-гострі
ріжуть по венах життя.
До неба невпинно
зводимо очі благальні,
скільки ще треба доводити
-не хочемо війни безжальної.
Миру й спокою просимо,
просимо снів без страху.
Відпускаємо душі синів,
мов птаху,
і запалюєм свічки-для світлого шляху.
Їм вклоняємось до землі,
яка плаче разом із нами.
Дай нам Боже перемоги
і сил
загоїти рани!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2017
автор: БЕЗ