Не опускай додолу очі,
Не втягуй голову у плечі.
Послухай, навіть як не хочеш,
Про дуже неприємні речі.
Ти кажеш, – любиш Україну,
Як син великої сім’ї.
Чому ж тоді ти, *** сину,
Так легко зраджуєш її?
Ти українець?! Та фактично,
Зробив до зради перший крок.
Російською для тебе звично
Розповісти про хід думок.
Навіщо мови відцурався?
Невже і досі не збагнеш,
Що так програєш! Ти вже здався!
І зраджуєш! І продаєш!
Підстав для смороду б не було,
Що «руССкій мір» приніс у дім.
Якби ми мову не забули
І Бог нам розум дав усім.
Через «язик» на землю нашу,
Несе той набрід смерть і кров.
А ти ще досі, матір вашу,
В собі продажність не зборов!
Рускоязичні українці!
Та ваші пращури з небес
Вам посилають громовиці
І моляться, щоб рід воскрес!
Не зраджуй мови! Поверніться
До своїх витоків, сини.
Та з українською зрідніться,
Щоб не було у нас війни.
11.02.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2017
автор: Мирослав Вересюк