Мені часто сняться твої очі,
Наче вмита росами світань.
Вони ніжно дивляться на мене
Поглядом безмежних сподівань.
Губи усміхаються щасливо,
Вітерець тривожить сивину.
Відчуваю порух рук тремтливий
І свою протягую одну.
"Обійми мене..." - німе благання
Ти читаєш у моїх очах
І тулюся ніжно я востанньє,
А в душі вже затаївся страх.
Страх по втраті, божевільність болю,
Ніжність нерозтрачена моя,
Невимовна туга за тобою...
Господи, яка самотня я!
Стрепенуся, хочу сон забути,
У вікно дивлюся голубе.
Але як забути підлу дійсність?
Як забути, рідний мій, тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2017
автор: Світлана Ткаліч