Пташине віче клином кличе
У безвість в синю глибочінь
І серце чайкою кигиче
Покинь усе і всіх покинь
Не маєш на Землі ти щастя
Не мусиш мати ні на грам
Тобі лише буденні страсті
І раз на тиждень божий храм
Гарячим воском капле свічка
Стікає в кратери долоні
І серце пташкою курличе
І дзвоном стукає у скроні
Як бранець у татар в полоні
Що риє землю по ночах
Минає горе-варту і кордони
І забуває сущий страх
Стрибає серце ввись у вирій
У безміри пташиних віч
Щоб з ними злитися у мирі
Позбавитися протиріч
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717392
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.02.2017
автор: Той,що воює з вітряками