Жахіття з війни...мати наполягла, щоб труна з тілом сина була відкритою...на це нестерпно дивитись...бо це ж уся наша Україна сьогодні знівечена, зболена, мов суцільна рана...
Понівечене тіло у труні...
Немає рук, ноги і вуха.
Які ж він муки пережив страшні...
Розповідай про нього, мати слуха.
Яким хоробрим був в бою
І завжди був надійним другом.
А на війні був першим у строю...
Тепер... все шкереберть, все кругом.
Лишився біль...і він на все життя,
Не забинтуєш серця кровотечу.
У небі одинокий птах кружля,
Ніхто від смерті не впровадить втечу.
А мати тужить... як це пережити?
Своє дитятко рідне в небо відпустити.
Волосся рве...вже й голосу немає,
І все в душі холодний лід скресає.
- Синочку мій, візьми мене з собою,
Я колискової співатиму з журбою.
Я буду вогником тобі, дитя, світити,
Разом з тобою буду в небі жити.
Нема вже сили слухати і бачить,
Як Україна вся і стогне, й плаче.
Молюся, Господи, допоможи,
Від смерті всіх і Україну бережи!
Бо кров синів уже тече річками,
А злість у серці житиме роками.
І вже той кат ніколи нам не буде братом,
Нехай прокляття їх накриє градом.
Зоя Журавка(Іванова).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2017
автор: Зоя Журавка