Вітрисько буремно ламає гіллячя,
Забувши про силу свою богатирську.
Пташина в міжлисті, як вивілга плаче,
І просить гніздо зберегти у вітриська.
А тут, як на злість знов дощі полоснули,
Громи не вщухають, і б’ють блискавиці.
Здається істоти живі всі поснули
А хто залишився у всіх мокрі лиця…
Між хмар в піднебессі, прогалини сині,
Крізь них, наче стріли шугає проміння.
Вщухає вітрисько в гучнім громовині,
Градини не падають більше камінням…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717153
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.02.2017
автор: Віталій Назарук