Поцілунок

Хто  бачив,  як  мати  цілує  дитя:
це  гама  невисказаних  почуттів...
Тривога  за  ще  безпорадне  життя,
намріяна  гордість  майбутніх  звитяг,
чи  відгомін  ще  недоглянутих  снів?

Хто  бачив,  як  мати  читає  листа,
де  сина  рука  приторкалась  здаля...
(Цей  омут  примарний  -  далекі  міста.)
Вже,  кажуть,  великим  начальником  став!
Розмила  сльоза  на  конверті  ім'я.

Хто  бачив,  як  мами  синівські  уста
торкнулись.  І  хто  рахував  ті  роки,
як  поїзд  із  сином  у  світ  просвистав  -
до  цвяха,  забитого  в  дошку  хреста  -
як  крапки,  завершенням  долі-строки.

Хто  бачив,  як  між  переплетених  рук
схилився  на  мить,  затремтів  образок!
Свіча  похилилась  і  стихло  навкруг...
Як  після,  душею  затаєних  мук,
стрічає  її  милосердливо  Бог.

Цієї  хвилини  чекала  вона
 десятками  літ!  Знову  кликав  її
цей  голос  між  темних  ночей  до  вікна,
і  мрії,  і  дійсність  сплітались  у  снах...
Синочку,  де  ж  руки  і  очі  твої!

PS

Cинівська  ласка  у  конвертах,
як  жебракові  -  хліба  в  клунок!
...Матусі  треба  було  вмерти,
щоб  дочекатись  поцілунок.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716728
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2017
автор: Славомир