Весною вітер цілував калину,
як наречену,
і на руках гойдав, немов дитину
благословенну…
Калина виглядала неймовірно
у пишнім цвіті -
тремтіли пелюстки манірно,
теплом зігріті…
Зелені шати прикрашали тіло
до днів осінніх,
а потім ніжне листя облетіло -
з’явився іній…
Він малював на ягодах узори
в обіймах нічки -
горіли в небесах яскраві зорі,
а в церкві свічки…
Куди ж подівся вітер невгамовний
у цю годину?
Лишив у серці біль невиліковний
і самотину…
Ольга Шнуренко
P.S. Дякую Костянтину Мордатенку за натхнення!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2017
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО