Скільки в житті тривог,
і доріг.
Та завжди син чи дочка
повертає на рідний поріг,
де вишита сорочка.
Де мамин хліб і теплі руки.
Долаємо розлуки.
Вертаймось у край дитинства,
де літо,і сонце,і вишні.
За кожен той день
дяка Всевишньому.
За спогади мені дорогі-
калиновий цвіт ,солов'я щебет,
поля у житах,ромашках
і небо,
синє.
І хай би завжди мирне.
Мою Україну із серця ніхто не вирве.
Приколише свій біль і полише.
У багатті спалімо зброю.
Хочуть діти татів,
матері -синів,
дружини -чоловіків,
сестри- братів.
Миру хочемо ми із тобою.
Не треба нам не нашого бою.
Забула ненька,
як вставала зраненька,
забула,коли востаннє всміхалася.
Затягнулися хмари-димів.
Ллється невинна кров наша,
і вража ворогів.
Дай Боже свій гнів!
Чи Дай нам любов!
Спинити.
І знову спокійно жити.
Хай вернуться з усіх світів,
додому прилинуть.
Немає кращої Землі,
від України.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2017
автор: БЕЗ