1
Трава розступається перед отрутами ночі
Ти витягуєш руки, наче гігантська морська зірка
Й я ножевію,
Заковуючи слиз вбитих
у свою нічну сутність.
2
Відлякую тебе гострим панциром лахмітника,
А ти все преш на мою темну тінь,
Бажаючи проковтнути похмурість зволожених снів,
В яких зростаю крихтами серця королівського демона.
3
Відштовхую тебе, розбиваю твоє тіло наче вікторіанський сервант
За все, що я не встиг на тобі намалювати,
рослинним холодом
закрадаюсь під твою шкіру,
щоб ще дужче
розглядати
візерунки тріснутих думок.
4
Відлягаю від твоєї усмішки насінням хвої.
Заполоняю твої сновидіння
Кров’ю
й
міченим
начорно
знаком
проклятої любові.
5
А тепер
намагаюсь зіштовхнути свої володіння
Із твоїм глибоким криком.
Від такого відчаю народиться
Син,
котрий не матиме імені.
01.02.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716346
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.02.2017
автор: Immortal