Ти забула мене, хоч було без образ...
На стіні ще висить твій портрет.
Розірвала навпіл нашу долю нараз,
Я ж не в силі забути тебе…
Замість імені мого - чорнильне п’ятно,
Аркуш цей на моєму столі.
Я ж дивлюсь на портрет, п’ю червоне вино,
Видається помада на склі…
Проросла ти у серце коріння своїм,
Виривати не можу – болить.
Твій відхід був тоді, мов при сонечку грім,
Я стерпів і був змушений жить.
Забувай! Ти сама таку вибрала долю…
Я ж дивлюсь на портрет, п’ю вино по ночах.
Але серцю своєму я проте не дозволю,
Щоб ти бачила в мене сльозу на очах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2017
автор: Віталій Назарук