Та який у мене стиль-
море без хвиль,
повний штиль.
Спрагла і хочу
щоб увірвався вітер
живий.
Сум і мою печаль
у мішок змів,
й сліду не лишив.
Поніс удаль.
А натомість розцвіте
приспаний рай-
душі коровай.
Розбурхані коси
мокрі від росів,
перлини із дна
хай хвиля виносить
(Бо рвуться і просяться).
А тіло пило б вина,
та нема.
(І не шкода)
А очі голосять у небеса.
Наче пташка у клітці рветься,
прагне злетіти.
Як вдихати хотіти
(чогось не вміти)
і марити волею.
Хіба посперечаєшся
з долею.
А вітру-змін досі немає.
Та й нічого це не міняє.
Вкотре увімкну вітряк,
так чи сяк-освіжає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2017
автор: БЕЗ