Я падаю в прірву,
безодню,
у відчай.
І де ж те оспіване,
омріяне
Світло?
Не беру ніякої страховки.
Іду на віру.
Можливо,
я заслужила
тим як жила
крила.
Рук не опускаю.
Я таки їх маю!
Лечу!
Розсипаю свою вину,
відпускаю у невагомість.
Очищаю свідомість.
Вгору,ввись,
не униз.
Світло насправді є.
І кличе мене.
Я майже його торкнулася.
Дзвінок-
я проснулася.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2017
автор: БЕЗ