Написано раніше, але не публікувалось.
По ТВ показували похорон останків героя,
що загинув під Іловайськом.
Звучала, мабуть гуцульська, мелодія думи-плачу,
слів якої не було чутно.
Мимо волі народжувались слова, що лягали на ту мелодію...
Змалку мене вчили батько й мати,
що любов до краю треба в серці мати.
– Пам'ятай, синочку! Дім наш – Україна,
тут твоє коріння і родина...
Час прийшов, Вкраїна нас позвала,
бо орда ворожа вже її топтала,
захищав, як неньку, мов свою дитину...
поки в бою лютім не загинув.
Дай вам Бог, не взнати тої муки,
коли тіло в полі роздирають круки...
Те відчути треба тільки нашій владі,
тоді в краї більше буде ладу.
Ой нелегко з Неба споглядати,
що страждають тяжко мої батько й мати,
як дружина горне сиротинку-сина,
журиться в скорботі вся родина.
Горе зігне батька, мов лозину –
його син єдиний вбитий за Вкраїну...
Біль скажений серця (не дивуйся, люде!)
в цигарковім димі ховать буде.
А матусю звістка ізламала...
Сива, мов голубка, за одну ніч стала,
виплакала сльози, стогне і голосить,
сина повернути Бога просить.
Мов підбита пташечка – кохана,
квилить, плаче, тужить з ночі до світання.
З малим сиротою вік їй вікувати,
а кохання вірне поховати...
До усіх вас, люди, просьби маю:
рідних не полиште, вас, живих, благаю!
Обігрійте рід мій і малого сина,
бо в світи незнані я полинув...
В перемогу нашу майте віру!
Не віддайте землю на поталу звіру!
Полюбіте серцем край свій і свободу...
І молітесь Богу за підмогу...
А мене згадайте словом щирим.
Як безцінним скарбом, дорожіте миром.
Вбережіть країну, її честь і славу!
Не дарма ж поліг я за державу...
2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715854
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 02.02.2017
автор: Світлана Моренець