[i] [b] [color="#ad2121"] Хотiнь - озеро бiля Десни, - Сіверщина...
Давно не хлюпочуть плоти на Хотіні...
Спочиває вічним сном батенько мій...
Та ніколи не забути мені ці дитячі роки...
Голод 33 року?.. Бог милував,- не застали...[/color][/b][/i]
[i][b][color="#0f4545"]Плоти, плоти хлюпочуть на Хотiнi,
Над ними неба свiтла голубiнь,
Пiд ними глибини зеленi тiнi
Колишуть тихо кiнську волосiнь...
Двоє хлоп'ят в одежi полотнянiй
Очей не зводять з бiлих поплавцiв.
На лоб звисають пасма неслухнянi,
Обличчя свiтять радicтю митцiв.
Ось поплавець здригнувся, тихо рушив
Туди - в зелену таємничу тiнь -
Кивок руки - i забринiли душi -
Щось непокiрне тягне волосiнь.
Борсається сюди - туди, тріпоче...
Ой Мамочко!.. Зірветься чи порве?..
Воно, в воді, теж певно жити хоче,-
Як хоче жити все навкруг живе.
Трiпоче серце, кров у скронi буха,
Пульсує кiнчик вудлища й рука.
А волосiнь же вдвоє...Не послухав
Дядька Микиту, як ї ї сукав.
Тепер он дядько скоса поглядає
Як борються життя i волосiнь.
Тридцятi роки...Ще вiйни немає,
Є лише Сталiн, Гiтлер...I Хотiнь.
[/color][/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715852
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.02.2017
автор: Янош Бусел