Надія завжди окриляє нас,
її ми відчуваємо турботу.
Вона потрібна кожен день і час –
як сон вночі чи крила для польоту.
Ті крила виростають не у всіх,
хоча літати мріє чи не кожний.
Злетіти – що переступить поріг…
А далі полетіти ти спроможний?
Над долею полинути – вже шик,
піднятись над химерою обставин!
Але із того може вийти пшик,
коли пари́ти витримки не стане…
Ми часто проти совісті грішим,
землі тяжіння раптом подолавши,
але пусто́ти у своїй душі
заповнюємо лиш… на землю впавши!
31.01.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117013103814
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2017
автор: Олександр Мачула