Ні, не варто зупинятись…

Не  варто!  
Ні,  не  варто  зупинятись,
Не  варто  йти  назад  –  скотитись
І  долі  ницістю  коритись,
Не  варто…
Не  бути  тому,  в  чім  неволя.
Душа  немов  у  браннім  полі,
Змагається  із  собою,
Перемагає  впившись  болю.
Та  йде,  вперед  які  би  перешкоди,
Не  були  на  її  шляху
Й  чекає,    лиш  маленької  нагоди,
Піднятися  на  силу  всю  свою.
І  розірвати  зла  окови,
Підняти  очі  в  буйний  квіт.
І  тим,  хто  зло  вчинив  простити
І  врятувати  весь  свій  світ…
Поглянути  на  перемогу  й  відчути,
Лише  біль  –  за  тих  хто  втратив
Людяну  подобу,
Лише  оскал  зберіг  і  хтивість  мрій!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715399
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.01.2017
автор: Андрій Толіч