Одинока вовчиця. На місяць не вию.
Я від зграї відбилась із власної волі,
Бо кісток вже давненько нікому не мию
І у вузлик зв’язала задавнені болі.
Не скажу, що – біда, не скажу, що утрата.
Посилає ще небо фонтани думок,
Відкриває мені таємничості врата,
Без ключа відмикаю пізнання замок.
Не блукаю, де зграя вишукує здобич,
Я не маю потреби гострити ножі
Та й тамбовський мені - і ні друг, і ні родич,
Геть усі хижаки – невимовно чужі.
Одинока вовчиця. Обрала мовчання.
Не чорниця, не бранка з-за мурів фортець,
На слова я постійно веду полювання,
На такі, щоб зм’якшити жорстокіть сердець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715322
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2017
автор: Шостацька Людмила