Все пропили і продали.
Гуляють ще й понині.
Та й зовні розкохались,-
Величні владні свині.
А та страждальна Україна?
А тая бідна мати?
- Он вона, схилилася:
Занедбана, іудами розп’ята!
Та до чого вам наша мати?
Давно «гетьманів родила»!
А якби деяких ізнову
– у яру б лишила.
Та що вже про це…
ОН, Москва, путінське кодло…
Знову горло перегризає,
Серце щире, українське
З грудей вириває!
Нині, подивіться:
У центрі України – Гербами москальскими
церкви, собори сяють,
Рипять хрести дертими півниками,
Серце у воїнів виривають!
А он, повз тії храми - їдуть воювати,
Наші хлопці… у АТО:
За коханими сумують.
Дивлячись на ворожі герби ,
Мислять гірко:
«А За що на Сході воюють?»
Та герої знають -
«За Мати УКРАЇНУ!»
Тільки от би влада теж так думала,
Не тягла її у домовину,
Як не страждай, як не ховайся –
Будеш Правда бита.
Тебе під пекельну брехню вже поклали,
В Золочене корито!
Ой чини, ой добрі люди,
Де ж таке іще існує:
Наче – зовні патріоти,
Та в думках і діях – грошівя панує!
Земля народу буде,- кажете ?
Вмієте брехати!
– Якби могли би,
У цю ж хвилю, розірвали,
Україну –мати!
Поки, щедро, на землю Святу,
Вино молоде, гаряче виливаєте
Народ – пошили у дурні ,
На обіцянки чхаєте..
Так от, Петрику!
Чи тебе матуся на горе нам родила?
Що ти вирив нову та свідому Україні могилу?
Вечоріє, зимно, люто.. десь теплая хата.
На печі сидять козаки,
Років триста , Давненько…,
Ой, будьте щасливі, Милі мої хлоп’ята!
На печі ж бо їм - любенько.
Про давне стиха розмовляють
А як гетьманів славних, згадають, -
Добре вип’ють та ще заплачуть
Та й «На бік» - повертають..
Спати.. Засинайте ж міцно, Низовики:
Гетьмани, отамани, най насняться Вам
Мати-Січ, не розриті ще кургани.
Най насниться вам давня Воля,
Ворогами не розп’ята.
А може, ще й молода, нова Україна?
Ой.. добре будете спати!
А як зіпсує сон якій душі, стогін матусі в хатині…
Може прокинеться, сердешна, злиденна
Стане сином, матусі-Україні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2017
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)