У світанку червоному, у схлипі віолончельному, що вчувається між вітрів ховається мелодія. Чарівна, тривожна, мінлива.
А може вона на легких крильцях метелика, що спустився на плече літнього вечора. У пір’їні білій, що спускається з неба.
Чи заплуталася між квітом весняним, що пелюстки на землю ронить піною морською.
Мелодія грому гнівлива і строга. Пробуджує і омиває, щоб почати нове. Завжди на руїнах? Але з надією.
Бо далі веселка заспіває пісню життя усіма нотами, на повен голос.
І все ж. щемливий віолончельний плач найдовше залишиться в пам’яті, пожаліється, виллє біль і так тужно і гірко, наче струна от-от урветься.
Але ні. Розповідь продовжується. І руйнує тишу, яка могла б знести всі греблі.
Та мелодія триває.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2017
автор: Траяна