Я збиралася знов зі шматків,
Наче клеїла вазу коштовну.
Хтось на друзки розбити зумів,
Щось боліло в душі невимовно.
Стики тихо бриніли: «Поплач…»
Та від жалоб - давно відучилась,
Сміхом чистила пил від невдач,
Набиралася внутрішньо сили.
Зорі тихо ясніють з глибин.
Так і жінка: гнучкою лозою
Проросте поміж тріщин судин,
Як лишитися зможе собою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714543
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2017
автор: Оксана Дністран