Звичайний ранок як і сотні,
Що кожен день до нас приходять.
Та за вікном геть інший обрій
Це над Франківськом сонце сходить.
Не лине море з очерету
Когут не піє із загону,
А я дивлюся на планету
Крізь вікна вікового дому.
Кругом незвичні дашні форми.
Округлі, гострі і з шпильками,
А зовсім скоро на платформу
Й мелькання шпал попід ногами.
Я не забуду твої площі
І ратуші величне вістря.
Твій дух, для мене наче проща…
Франківська кава дразнить ніздрі…
Дасть Бог, я знов сюди приїду.
Вдихну іще твого ефіру
Вберу у себе ці флюїди.
Тобі ж бажаю тільки миру!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713934
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2017
автор: