Люблю слухати дихання
сонних засніжених міст,
Прохолодне й п'янке,
ні на що більше в світі не схоже.
І своїми думками
ловити думки перехожих,
(Ніби ноти на слух
впізнає віртуоз-піаніст).
Пити з теплих кав'ярень
м'яке суголосся розмов
І безцільно блукати,
зганяючи сни з тротуарів.
Завмирати від подиву
(як личать соснам ці сарі!),
Що, мов янголи білі,
схилилися для молитов.
Крадькома, наче тать*,
зазирати у душі вітрин,
Мовчазні і скляні,
від морозу в легкім татуажі.
Й милуватися, як
у нічній оксамитовій сажі
Тонуть стрічки доріг,
одягнувшись в пухкий палантин**.
Люблю слухати дихання
сонних засніжених міст...
*Тать - злодій.
**Палантин - хутряна чи оксамитова накидка у вигляді широкого довгого шарфа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2017
автор: Ірина Кохан