Це хобі, чи це стан душі?
Не знати звідки, мабуть з неба,
На тебе сиплються вірші,
Бо є душі у них потреба.
Словами б’ють, неначе дощ,
І пестять душу, омивають,
Це ритуал небесних прощ,
Коли словами розпинають.
Коли у скронях стукотить
І біль чужий, мов свій відчуєш,
Як вічність видається мить,
За гріх чужий себе ґвалтуєш.
Коли пропалюють наскрізь,
Лунають криком із грудей…
Мовчи! Не пхайся і не лізь, –
Натомість чую від людей…
19.01.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713115
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.01.2017
автор: Мирослав Вересюк