І кожен раз чомусь ми десь літаєм
Не плачемо , не сміємось , переживаємо.
Ми починаємо жити з чистого листа .
Та відкриваємо душу ми навіть неспроста .
Закохуючись падаємо на коліна
Блачаючи Всевишнього про те , щоб нам дали те щастя , що душу заворожить , не впаде .
Проходячи ті сотні кілометрів
І бачачи лиш біль , який несем ,
Кохання вже здається нам нестерпним .
Тоді у Бога просимо щасливе лиш життя
Без тих турбот , які колись нас вниз схилили
Без переживань , які розбили нас ущент ,
Які колись в нас серце розтопили .
І треба на усе життя запам'ятать ,
Що лиш кохання нас схиляє на коліна ,
Що лиш воно дає нам ті чудові почуття ,
А потім знову ми падаємо щосили .
Кохання - це чудові відчуття і всі ми це прекрасно розуміємо та інколи воно розбиває нам серця , щодуху нас вдаряючи у спину , тоді ми розумієм сенс життя і кожен розуміє по - своєму , без контур , без обману , без лиця ми бачимо усю проблему
А потім знову плачем до кінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2017
автор: sophia senckak