Чудовий, ясний світанок пробуджував все на землі. Яскраві сонячні промені танцювали, вигравали фіолетовими,світло – синіми, синіми, а часом рожевими кольорами. Немов один перед одним хизувались, який з них вміє краще мерехтіли.
Небо на сході вже світло-голубе і чисте, зовсім немає хмаринок. Аж десь там, вдалені, туди на захід, здавалося небо від обрію підпирали дві великі темно-сірі хмари. .
Маленькі пташки пурхали час від часу над землею і знову зникали у високій траві і у кущах. Скрізь світилися сріблястим сяйвом чисті роси, здалеку здавалися кришталеві.
Після випускного вечора не поспішали, йшли недалеко та за розмовами добрели, аж до річки. Трохи далі розлігся широкий став. Густий, високий очерет і зілля немов охороняли їх.
А далі потопала в шовкових травах і квітах долина.
В небо здійнявся красень – лелека… широко розправивши крила літав, кружляв, оглядав, що діється довкола.
Олексій з Оксаною сиділи на великому сухому дереві навпроти річки, на пагорбку, між квітучих шовковиць. Чарівні пахощі літали навкруги, від річки відчувався запах зілля і води, свіже повітря радістю наповнювало серця.
За плечима, трохи вище, виднілися дачі, а далі до траси, листяний ліс, який тягнувся, аж до містечка.
По воді мерехтіли перші сонячні промені.
-Ой дивись ,дивись,- показувала на річку Оксана.
Там плескалися сріблясті рибки, то одна,то за нею інша, немов гралися в хованки і по воді розходилися пружні круги.
- Тихо… Не кричи, бо злякаєш, - спокійно промовив Олексій і махнув рукою під окрай річки.
На піску сиділи дві жаби, вирячивши очі, полювали на комах.
А над водою, майже на місці, висіла, махала крилами бабка. Та раптом крутнулася і швидко зникла.В чагарнику почувся шурхіт, мелькнула видра і шубовтнулася в воду.
-Оце так! Ти бачив?- тихо запитала дівчина. Він кивнув головою, великий палець приклав до губ, показав, щоб мовчала.
Задоволені,не зводили очей з річки, милувалися, як рябила вода від вітру і виблискували на сонці водяні білі лілії. А зовсім поруч нахилилася стара плакуча верба, її коси купалися в воді, під ними вода немов завмерла, що навіть видно було водорослі і зграйки маленьких риб.
Десь далеченько почувся крик качки, відразу у відповідь пролунало кілька звуків. На другій стороні річки, ще дрімала пара лебедів, під крилами сховані голови.
-А може вже підемо?- запитала Оксана, обхопила себе руками.
-От я дурень,ти ж в легенькій сукні, прохолодно..
Зняв з себе жакета, накинув на її плечі,, подивився в красиві, блакитні очі, ніжно поцілував в уста.
Вона нічого не сказала, трохи зашарілася, ледь почервоніла.
-Ти пам`ятаєш, як ми ще в п`ятому класі приходили сюди, я дівчат учив плавати?
-А чому ж ні, звичайно пам`ятаю.
А ти не забув, як у восьмому класі хлопці взяли в когось на дачах надувний човен і ми сперечалися хто буде першим плавати? І як тоді господар прибіг за ним,- посміхнувшись продовжила розмову.
- Так,збігло дитинство, вже і юність тікає. Ми вже дорослі, на нас чекає зовсім інше, нове життя,- помітив Олексій.
-Ти ж знаєш, я подаю документи в Н Т У ( Х П І ), думаю все буде гаразд, треба вчитися, щоб чогось досягти.
-Тобі хочеться в Харків? Я тут поближче, в Вінницю, в медичний університет хочу та не знаю чи вийде, великий конкурс.
-Ми ж не слабаки, будемо впевнені в собі, поступимо вчитися, принаймні я так надіюся і мрію, що все буде добре….
-Почекай, зараз прийду ,- сказав Олексій, піднявся в гору за шовковицю і зник.
Вона дивилася вслід і тішилася ним. Красень, стрункий, чорнявий, ще й розумний. Ловила себе на думці, що давно їй подобається, себе не вважала красивою та русяве густе волосся у класі всіх вражало своїм блиском. А за очі, в класі хлопці шепотіли між собою, що один погляд міг звести з розуму та на ці розмови дівчина не звертала уваги.
Вони в школі сиділи на різних рядах парт, часом помічала його погляд, підіймала голову, обоє ж червоніли, перша опускала очі.
Це тільки після Новорічного карнавалу став проводити її зі школи додому А на свято Восьмого Березня привітав квітами. Був дуже веселий, багато розповідав про свої плани, що хоче працювати в сфері технологій, того вечора він перший раз її поцілував. В останній місяць занять залишалися після уроків у школі, зубрили формули, готувалися до екзаменів.
Поїде вчитися та й по дружбі,думала іншим разом, хто знає, що буде через п`ять років.
Вже зовсім виринуло сонце і промені лягли на росяну, немов шовк траву, яка блистіла, переливалася, мерехтіла зелено-синім кольором.
Він стояв перед нею і посміхався, - Дивись що я знайшов!
В долонях тримав яскраво-червоні,кругленькі полуниці,
- Бачиш, це далі на пагорбі, їх правда там не багато. Їж, це тобі, я трохи посмакував коли збирав…
Вона задоволено подивилася, подякувала. Він дивився в її очі,здавалося намагався запам`ятати їх.
Вже сів поруч з нею, з долоні брав по одній суниці підносив до її губ, щоб вона їла. Задоволена всміхалася і після кожної дякувала. Вже, як всі з`їла ,обоє розсміялися, він поцілував.
-Мені здається, що буде дощ, бачиш ті хмари, що були на заході, вже до нас підкрадаються і вітерець почав віяти прохолодний,-
міцно обійнявши проговорив Олексій.
Вибралася з обіймів, піднялася,
- Ну то пішли, бо й так далеко заперлися, скільки часу мине поки доберемося, а то й справді, ще змокнемо.
Піднімалися під пагорб, з кущів вилетіли сполохані горобці.
-О,бачиш, ховаються, напевно точно буде дощ.
Взявшись за руки, прямували дорогою під лісом, а поряд на сонці красувалося поле з конюшиною.
-Почекай,- моргнувши сказав їй.
Вже попід лісом в траві рвав квіти. Ромашки, дзвіночки і листки папороті склав у букет, демонстративно підніс і вклонився , чмокнув в щічку.
Вона збуджено сміялася, як мала дитина підносила квіти вгору і знову весело сміялася.
Опанувавши себе від емоцій проговорила,-
-Ой насправді, яка чудова природа, яка краса довкола нас. Наша земля найкрасивіша,наша земля найщедріша, як можна її не любити. і десь їхати.
-Та що ти, тож я в Україні буду. Проминуть п`ять років швидко та й літом же буду вдома, ще не раз разом полюбуємося природою.
-Пішли швидше вже дощ накрапає, - проговорила Оксана.
- Ой, подивись,там при дорозі стара скирта, побігли заховаємось,-запропонував Олексій.
Познімали капці, босоніж, як малі діти бігли до скирти.
Ті хмари здавалося не великі та дощ йшов гарний. Вони весело сховалися в соломі, лише ледь виднілися прикриті обличчя.
- Ну нарешті закінчився…Ти змок?-запитала.
- Я - то в твоєму жакеті, а ти в одній сорочці. Тепер вигляд в нас напрочуд не карнавальний,- продовжила вона і вилізла із скирти.
-Та ні, так трохи,- заперечив...
Знову яскраво виглянуло сонце, сірі хмари пливли вдалину і небо стало синьо-голубе та де-не-де з`явились маленькі білі хмаринки.
Вони задерли голови догори, милувалися небом. Ласкаві промені падали на їхні обличчя, примруживши очі посміхалися, раділи, насолоджувалися теплом.
Олексій підійшов до неї, збирав останню солому на голові, обтрушував сукню, обіймав.
-Ну пішли прохолодно,- проговорила вириваючись.
Ґрунтова дорога, аж блистіла від дощу, ноги ковзали по ній.Він взяв під руку, весело шльопали по багнюці.
Нарешті добрались до траси. Хлопець нарвав багато трави, вона ж звичайно була мокра, намагався витерти їй ноги.
Звичайно не зручно, трохи соромилася. Стояла на одній нозі трималася за нього, від лоскоту заходилася сміхом, він задоволено з посмішкою спостерігав. Врешті дістав носову хустинку витирав майже чисті ноги, взував капці.
Вся розчервоніла від сміху підійшла чмокнула в щоку та він обійняв і вже поцілував в уста.
По широкій трасі проїхала, засигналила автівка.
-Ой,що ми робимо, нас же бачать,- проговорила вириваючись. .
Взялися за руки, щасливі, радісні,з надією на світле майбутнє, йшли по обіч траси, перед ними стелилася велика дорога в нове життя.
Далі буде
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2017
автор: Ніна Незламна