Закохана у музику Вівальді
По вулиці чужій кудись брела,
Обпечені морозом тонкі пальці
Торкалися бліденького чола.
В той день зима сміялася лукаво
З її розбитих долею надій,
І тільки сонце з милості ласкаво
Кидало промінь , промовляло: « стій».
Вона ж ішла невпинно наче хвора,
Всередині кипів шалений жар.
Далеко не свята, не Ісідора,
Проте, поклала щастя на вівтар.
Тікали люди наче сірі хмари…
Що їм до неї, хто вона така?
Лунала десь мелодія гітари,
Її творили руки жебрака.
Й тоді вона нарешті зупинилась,
Поволі тихо з боку підійшла.
У жебрака лице перемінилось,
Як шарфик свій до нього простягла.
І проковтнувши сльози пішла далі,
Однак тепер із легкістю пливла.
Вона цей день запише на скрижалі
В душі, що раптом в грудях ожила.
Тепер немає права на поразку
І виграє у долі цей двобій,
Подякувавши небу за підказку,
Сміливо вирушить до власних мрій .
Іще не раз в житті боліти буде,
Та хрест буває тяжчим за її,
Вона цього ніколи не забуде,
Як й той жебрак із шарфиком в руці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711564
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.01.2017
автор: Оксана Лазар