І я вкотре кидаю цю темну галактику.
Зіркова пилюка сіянням сідає мені на плече
Та на косах моїх не зав'яжеш ніколи вже бантіки
Коси обрізались гострим лезом твого меча.
І я вкотре кидаю тебе через соту причину
через те що дав збій
вже мільйонний сеанс у психолога.
Я вже місяць дванадцятий
голосно плачу в подушку.
І під ніс щось булькочу собі про терпіння.
Я не хочу багато. Хочу крихточку спокою.
Хочу крапельку віри, надії, любові..
Віра згубилася,
любов ще в 17 серце розбила і кинула
Лиш зо дня в інший день промина
завжди поруч тільки вона - Синьоока Надія моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711200
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2017
автор: Іринка Свердан