Все б віддала…

Все  б  віддала,  лиш  би  Небо  схилилось  до  серця.
Все  б  віддала,  та  чи  маю  я  скарб  за  душею?
Трішки  печалі  і    слізок  в  долонях  граминку...
Цього  достатньо?  Прихилиш  Фавор  Свій  до  мене?
Спокоєм  Вічність  хай  душу  мою  осіяє,
Благісна  тиша    наповнить  думки  а  ж  по  вінця,
Хай  потече  по  судинах  любов  Твоя  світла,
Зносячи  греблі  старезні  мого  маловірства.
Так  би  хотіла,  щоб  Небо  наповнило  душу,
І  потекло  щоб  водою  живою  крізь  мене.  
Як  би  хотілося  цього...  Та  визнати  мушу,
Ще  не  готова,  уповні́,  прийняти  цю  втіху.  
.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711105
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 09.01.2017
автор: @NN@