В ту мить, коли здається, що в світі ти одна,
Що світ перевернеться, а з ним й твоя душа...
В ту мить, коли забули і друзі й вороги
В тривозі ти не знаєш куди тобі іти.
До кого притулитись, поплакатись кому?
З ким навпіл розділити горе і біду?
Ідеш тоді до Бога як і я до Нього йду,
Втамовуючи спрагло сповіді жагу.
І дивишся на лики ти ікон святих,
Знаходиш в собі сили простити навіть тих,
Хто вбив в тобі надію і віру в доброту
Й тепер ти просиш Бога вернуть надію ту.
І шепчеш ти молитву, взиваючи Ім"я,
І хилишся до Того, Хто дав тобі життя.
Від сліз потоків грішних очиститься душа,
І зрозуміла стане істина проста:
Що все це тимчасово і марний плин життя,
Бо тільки в домі Божім благодать свята.
Й не хочеться вертатись в гріховне те кубло,
Що світом називають, воно ж суцільне зло.
В якому є безмежні егоїзм і страх,
І ти живеш у ньому, і ти живеш в гріхах.
І розумієш все це, і добре розумієш,
А опиратись цьому буває і не смієш.
І тільки із молитви ти черпаєш силу,
І тільки у прощенні знаходиш крихту миру.
Немає ліків кращих ніж щире каяття,
Покаятись не пізно, зміни своє життя.
І світ інакшим стане: з гріховного кубла
У всій красі постане тлінна ця Земля.
2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710911
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.01.2017
автор: Оксана Лазар