Дивились дивно очі зі світлини,
Немовби ридали сніги.
Хто ж це посмів? Яка лиха година…
Свої – немовби вороги.
І усміх пані на старому фото
Мене спиняє, мовби плач.
Хто ж то вона? І поряд з нею – хто то?
О, світе мій! Усіх пробач.
Пожовклі фото пахнуть димом, цвіллю,
Зі сміття підняла я їх.
Губити пам’ять – справжнє божевілля,
Топтати пам’ять – справжній гріх.
Пожовклі фото крутить білий вітер
І час вже образи стира,
Зів’ялі з фото умостились квіти
На кінчику мого пера.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710429
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2017
автор: Валентина Голубівська