Якій ти є по духу Українець,
Коли руйнує ворог рідний край,
Коли братів вбивають їх «гостинці»,
Ти мрієш про радянський коровай!?
Пишаєшся всім тим що є російське,
А згодом із ненавистю в очах,
Ти шлеш прокльони воїнам українським,
Які наш мир тримають на плечах.
Любити ближнього тобі не дала пиха
Без крихти совісті, без каплі каяття
На Захід від війни тікав і лиха,
Рятуючи своє пусте життя.
Ми не очікували і порозуміння,
Ні співчуття за закатованих братів.
Тай годі сподіватись на прозріння,
Коли весь час моливсь за москалів.
Але тебе впустили в нашу хату
Господар обігрів, нагодував
А ти повчав, давав свою пораду
І не про що в житті не шкодував.
Чи здатен ти кого-небудь кохати,
Коли в оманливі імлі переконань
Ти ладен був продати рідну мати
І рідну свою землю без вагань.
Якій ти є по роду Українець?
Ні мови, ні пісень не поважаєш.
Серед своїх ти жив, як той чужинець
Який свого і кореню не маєш.
Ти верещиш: «- Нам не нужна Европа!»,
Так звісно, бо кремлівський змій-месія
Врятує вас, бо ви його холопи,
Тоді пробач: таксі, вокзал – росія.
"Я українець!", - верещиш роззявши рота
Твій український паспорт – це не «ксіва»
В тобі померли головне – чесноти
І віра в те, з ким правда з тим і сила.
Не Українець ти, і це свята є правда.
Ви хто завгодно; хохли, чи малороси, чи холопи.
Карає вас суворо Бог за зраду,
Негідників ненавидних Європи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710370
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.01.2017
автор: CONSTANTINOPOLIS