Ця реальна історія сталася у моєму селі, незадовго по війні, про неї знали не лише дорослі, а й ми, дітлахи. Чоловіків повернулося з війни мало, і вдови заздрили Мотрі, що її Федот живий. Хоча й без руки, а господарював справно і дома, і в колгоспі працював їздовим: і воду, і фураж підвозив на ферми, і коників своїх доглядав з любов"ю. На той час люди дуже бідували, і чоловіки, які повернулися з війни намагалися допомогти вдовам у їх нелегкому житті. Жили люди дружно, і працювали, і веселилися. На свята збиралися в якоїсь вдови, варили картопельку в "мундирах", а ще солоні огірочки, капуста, от і закуска. А випивки багато не було: пляшка, чи дві самогону, то вже й гульки. І поспівають, і поплачуть, згадуючи своїх благовірних,і пожартують, і потанцюють. Та й розійдуться по домівках, бо вдома діти, і господарство сяке-таке, а руки ж робочі одні. Мотря з Федотом теж гуляли у компанії вдів.
Того разу на Різдво зібралися у Мотрі. Федота дома не було. Котрась і пожартувала:
"А де ж Федот? Чи може ти його продала?" "Та хто його такого недолугого купить?"-відказала Мотря. "Я куплю,- обізвалась Ганна.-Що тобі за нього?" "Літру самогону і кілограм тюльки"- сміючись відповіла Мотря. Жінки посміялися і стали лаштувати стіл, а Ганна десь зникла. Коли всілися за стіл, прийшов Федот, а згодом і Ганна. Вечірка була веселою, а під кінець Ганна вийшла на хвильку у сіни, внесла літрову сулію самогону і кілограм тюльки. Гуляння продовжилося, а коли перед світанком розходилися, Ганна забрала Федота.
День-два Мотря була спокійна. По-перше вона молодша за Ганну, а по-друге, розуміла, що кожній жінці по господарству потрібна підмога, адже всьому дати лад жіночі руки не завжди в змозі. Та коли чоловік не повернувся ні на 4-ий, ні на 5-ий день, Мотря захвилювалася і сама пішла до Ганни. На подвір"ї її зустрів Федот і до неї: "Ти ж мене продала, а мені й тут непогано!" Довелося жінці напередодні старого Нового року йти до Ганни з подвійним могоричем і викупом. Зібралися, звісно, всі вдови. Знову були жарти і сміх. Так і зустріли старий Новий рік і таки забрала Мотря Федота. Більше вона на цю тему не жартувала, хоча іноді та чи інша вдова закидала: "Мотре, скільки дати за Федота?" "Мені він самій потрібний",- відгукувалася жінка.
І жінки, і чоловіки,
І дівчата, й парубки,-
Люблять дуже жартувати,
І старі, і дітлахи.
Та жартуйте на здоров"я,
Хай вам Бог допомага.
Не подумавши на вітер
Лиш не кидайте слова.
Бо як кинеш часом слово,
Кип"ятком ніби облєш,
Хоч не скажеш більш нічого,
Бува вихід не знайдеш.
Звісно жартувать цікаво,
Тільки міру треба знать.
Не образить щоб нікого,
І самому не програть.
Жарти, жарти...З ними легше
Негаразди подолать.
Про людей треба найперше
І у жартах пам"ятать!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710237
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 04.01.2017
автор: геометрія