Не може вицвісти душа –
Вона ж бо вічна, милий друже,
Найбільший гріх, як залиша
Вона в біді, стає байдужа.
І хоч життя дається раз,
Радій, що душу маєш вічну,
Вона святий дороговказ,
І ти у неї підопічний.
Та мудрість інше ще гласить,
Що душу шліфувати треба.
– Цього, – із неба голоси, –
Ніхто не зробить, окрім тебе.
Ганна Верес (Демидено).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709948
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.01.2017
автор: Ганна Верес