Викинули ведмедика на смітник,
Засумували плюшевого очі.
Він до одинокості не звик,
Спав з малечею раніш щоночі.
Оберігав від неспокійних снів
І ігри цікавішими робив дитячі.
Він без зупину, протягом років
Був вірним другом милому маляті.
Його оберігало як могло,
Тримало міцно в своїх рученятках.
І всюди всюди, і куди б не йшло
Брало з собою плюшика дитятко.
Та потім виросло його маля
І кинуло з ганчірками в корзину.
Така далека і така чужа
Стала ведмедику його дитина.
Він був щасливий і щодня радів
Й дитина тішилася, з ним лягала спати.
Щоб залишалося все так хотів
Тепер на смітнику повинен доживати.
Не винен він, що виросло малятко
І вмить розбився плюшевого світ.
На смітнику маленьке ведмежатко
Мов затужілий від дитинства слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709218
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2016
автор: Петрик)