[u]Під час бойової операції на Світлодарській дузі (18 грудня 2016р.) дійсно один із героїв Андрій Байбуз (позивний "Ефа") відмовився, щоб його, пораненого в ноги, врятували, і попросив, щоби забрали з поля бою молодого бійця. Так і загинув "Ефа", перед смертю ще встиг поговорити з матір'ю по мобільному телефону, пояснивши їй, чому він так зробив.
[/u]
Тривожно спав у ніч ту Світлодарськ,
Бо бій ішов, жорстокий і нерівний,
Й чекала чорна вояків біда,
Таких безстрашних, Україні вірних.
На дрібки сік повітря автомат…
Свистіли міни… Рухались солдати…
Та ось упав улюбленець-комбат…
Й згадалося його: «Не смій ридати!»
Лежав комбат, мов зрізаний дубок,
Навколо дим стелився сивиною.
Й здалось на мить, послав йому сам Бог,
Отих, що перевірені війною.
А поряд нього корчивсь побратим,
Ще молодий, якому жити й жити.
Просив ледь чутно той боєць: «Води...»
«До нього, хлопці, треба Вам спішити, –
Сказав комбат, – а я іще міцний…»
Й послав до неба свій останній погляд.
Там образ матері побачився, ясний,
Що піднялася чайкою над полем.
Й душа його… злетіла догори,
Щоби оглянуть звідти місце бою.
«О, ні! Таких уже не підкорить, –
Якби ж я міг закрити їх собою.»
27.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708942
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.12.2016
автор: Ганна Верес