Сонце впало мені під ребро,
Ледь потріскує неба лід.
Переплутані вени крон,
Вороняччя провин - услід.
Срібний корінь річок-мечів
Перекований із крижин,
Така тиша лиш після січі:
Ані мертвий, ані живий.
У обличчя втираю сніг,
Чи то він, чи сльоза пече,
Каяття просто б'є навідліг
Гострим гіллям, та сонце є.
Сонце плавиться, то й болить
Найяснішою із заграв,
А від свого суду не втекти,
Де підписуєш вирок сам.
Чого ж я би собі судив,
Ці метання - найгірша з кар,
Серце-сонце мене спали
Нехай попіл досягне хмар.
Ну, а потім веди у сни -
Перейти не один перевал,
Там далеко чека двійник -
Справжній Я. В глибині дзеркал...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2016
автор: Віталій Стецула