Голками знов душу шматуєш.
Спаплюжену вкотре, - до суду?
Не лялька вона і не Вуду
Розтрощену нищити - всує...
За віщо на плаху за коси?
Нехай під дощами сивіють,
Допоки жаску веремію
Вгамують, знекровлені й досі,
Щемкі почуття безнадії.
З-за хмар на знесилені ниви,
Летять смертоносні поливи -
Гарцюють бридкі лицедії.
Ляльки ми? Без страху і волі?
Гучні оживають тамтами:
Не з ними, за нами і з нами!
Шипами до крові?.. доволі!
Півсвіту - самі дикобрази.
Так зручно - недоля у приймах.
У веснах до скону, у зимах
На білім - криваві "оази".
Амброзії чаші воскові
Богам подають на сніданок.
Фігурки отруєних бранок
Прокляттями рвуть колискові.
Голками знов душу шматуєш,
Спаплюжену вкотре, - до суду?
Жива я, не лялька, не Вуду
Приречених нищити - всує...
27.12.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708831
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 27.12.2016
автор: Ліна Ланська