Я знову була у селі,
Там все до вподоби мені:
І свято, і люди, й село,
Чудове таке ж, як було!
Я знову не можу не
поділитися з моїми друзями тими враженнями ,які я отримала 20 серпня
на святі "День Села", присвяченому його 265 річниці мого рідного села
Верблюжка, та "Дню Незалежності" нашої неньки - України! Та я думаю,
що не тільки цим датам було присвячене це чудове дійство, а й самому
селу, його чудовим мешканцям, та й виходцям із села, які на все життя
зберегли любов до рідного краю, та й усім доброзичливим гостям.
Кожного разу наближаючись до села, я з трепетом вдивляюся у його
обриси,любуюся його калоритним пейзажем, помічаю усі зміни,які
відбулися протягом останнього часу, радію його успіхам, переймаюся
його болями.
А ще вдивляюся у такі близькі моєму серцю вулиці, адже тут промайнуло
моє дитинство і юність. "Пізнала в ньому юності дарунки,тут рідна
школо, друзі, вчителі, і незабутні перші поцілунки, і перші тут
написані вірші". А ще мої очі завжди шукають стовп на якому завжди
живуть чарівні лелеки, як оберіг села від бід і негараздів. І коли
побачу і стовп, і гніздо, і лелек, заспокоююсь.
Цього разу я звідала не лише приємні години радості і спілкування з
односельцями, а й приємні сюрпризи.Першим сюрпризом було чарівне
видовище підготовленого для свята майданчику: імпровізована
сцена,стенди з чудовими виробами, декілька рядів стільців, а найбільше
площадки для дітей:батут,надувні гірки лодочки,качелі, капуселі, і
величезна кількість різнокольорових, різноформених надувних куль і
кульок. Отож протягом свята дітлахи там розважалися і не заважали
дорослим насолоджуватися святом. Окинувши все це зацікавленим
поглядом, я направилась до імпровізованого залу. І тут мене ждав новий
сюрприз. Серед гостей, які вже розмістилися у цьому залі,я побачила
свого брата, вражена зупинилася, бо ж уже майже 5 років як він
відійшов у інший світ, та оговтавшись, я пригадала, що в селі жив
майже двійник мого брата. Він не був нашим родичем, але схожість між
ними була така велика, що багато людей їх не могли розрізнити.
Підійшовши ближче, я промовила: "Ва-сю,.. Васильку!.." Чоловік
здивовано підняв на мене свої, такі схожі з Васильковими, очі і
здивовано закліпав. Та я його враз же і заспокоїла: " Ой, не
хвилюйтесь, Миколо Олексійовичу, я вас пізнала. Доброго дня, чи можна
біля вас сісти!?" "Т-а-к!",- не досить впевнено, відповів
чоловік,відповівши на моє привітання. Люди, які сиділи поруч
подивилися на нас з цікавістю. Мені довелося пояснити чоловікові
причину такого мого звернення. І одна з жінок, що сиділа неподалік
сказала: "А я, Валю, вчилася з твоїм братом в однім класі, а ти на
клас нижче!" Я пізнала цю жінку, це Ніна Шаповал. Лише після цього мій
сусід мене пізнав: "Ой, ти ж Валя, Васі Бессараба сестра !" І до
дружини: "Алло! Я зараз буду признаватися в любові! Валя, моя перша
любов! Я ж з тебе,Валю, на танцях очей не зводив!" Здивуванню моєму не
було меж, бо і я не знала, що була для цього чоловіка першою любов"ю.
.Ми привіталися з Аллою. І, пішло, поїхало; " А , пам"ятаєш?".. "А
знаєш?". Ми пригадали танці у фойє сільського клубу, де Микола був
баяністом, а я іноді забігала на ці танці. Коли Алла запитала, чому ми
розталися, ми зі сміхом пояснили, що ми й не сходились, бо Микола був
баяністом, і завжди був до кінця танців, а я до їх кінця ніколи не
була. Це був другий сюрприз. І Миколі, і Аллі я розповіла одну пригоду
пов"язану зі схожістю Миколи і мого брата Василя. Якось наша мама була
на "суботнику" по прибиранню території "сільпо". Трохи попрацювавши,
жінки дістали невелику перерву і голова "сільпо" звернув увагу на
молодика, що разом з головою колгоспу наближався до гурту жінок" "Ох і
гарні ж ці Свищі, он подивіться, дівчата!" На це моя мама до нього:
"Які там Свищі? То мій синок Вася!" " Та, ти що, Полю, хіба ж я не
знаю Свищів?" Тим часом ті двоє підійшли до гурту і після привітань,
молодик звернувся до мами: "А ви, мамо, ще довго тут будете? Чи може
вам допомогти?" Спанталичений голова: "Та, ні хлопче. Я вже твою маму
відпускаю!" А третій сюрприз настав коли до нас підійшла ще одна дуже
цікава людина, якою я в молоді роки дуже захоплювалася. Це Марія
Максимівни Григір, сільський бібліотекар, а я ж була в ті роки
активним читачем. Ми пізнали одна одну. Я пам"ятаю, яка вона була
гарна і цікава людина, а її чоловік Григорій Васильович Григір,
учитель історії, та автор книги "Верблюжка - перлина України", за
матеріалами якої я написала поему з такою ж назвою. До неї підходила
донька і її онуки, я й з ними познайомилася і запитала їх дозволу для
публікації поеми у пресі. Вони дозволили і я тепер зможу десь її
надрукувать, скоріше всього у газеті "Новгородківські вісті". Я
задоволенням подарувала їм, і Григорам і Свищам,свою збірочку казочок.
Уже їдучи додому, я пригадала, як хтось у селі розповідав, що якось
Марія Максимівна ішла вулицею з малим 3-ьох річним синочком, той за
щось зашпортнувся, впав і дуже забив ніжку. Це трапилось поблизу
лікарні, тому жінка зразу ж туди й зайшла. Лікар уважно оглянув ніжку,
обробив ранку,наклав пов"язку. І доки все це робив, розмовляв з
хлопчиком, щоб відволікти його від болю. А коли закінчив, звернувся до
них обох: "Ну, от і все, не хвилюйтеся, нічого страшного з вашим
братиком не сталося, а ти, хлопче, слухай сестричку!" А хлоп"я на те:
"Це не се-стри-чка, це ма-ма!" Четвертим сюрпризом для мене стало те,
що на святі я побачила свою молодшу своячку Марусю,яка ніколи раніше
такі дійства не відвідувала, а цьогоріч ще й 4 місяці тому поховала
свого чоловіка, наймолодшого і останнього із трьох братів Бугріїв. Ми
тільки встигли привітатися, та й почалися торжества , а потім концерт.
Такого дійства я давно не бачила і зовсім не чекала побачити це в
селі. Були чудові привітання від районного та сільського керівництва,
вручені грамоти і подарунки, і полилися пісні, вірші, гумор, танці.
Все виконувалося бездоганно гарно. Я знову заслухувалася виконанням
чудових пісень сільським хором "Степівчанка", співали і ансамблі: і
верблюжські, і з сусідніх сіл, були й сольні номери, і дуети. Я теж
вітала своїх сільчан та гостей своїми поетичним рядками та віршем-
посвятою 265-и річчю села :"Лиш одна Верблюжка на землі". І знову
сюрпризи: Привітання і подарунки та квіти усім сільським парам, у яких
2016 рік був ювілейний, серед них і пара з моїх колишніх учнів Сергій
і Валя Кочеткови. Привітання, подарунки і квіти усім імениникам цього
дня. Привітання з малим ювілеєм усіх 5-и річних діточок. Серед
іменинників була і моя своячка Маруся Бугрій. Концерт закінчився, та
дійства ще продовжувалися, а ще голова сільради запрошувала на концерт
21 серпня,приїжджих з області артистів та гуртів. Були ще гуляння,
розваги.. Та за мною вже приїхали і я, сповнена наснаги та гарних
емоцій повернулася додому, і ось уже кілька місяців живу і пишу, і працюю
під їх враженнями. І щоразу мені хочеться сказать своїм сільчанам:
"Так держать!" Адже вони всі такі молодці і особливу подяку винести
сільському голові Любові Федорівні Кулик.
Верблюжка, Верблюжка, там мамина хата.
Моє там дитинство і юність крилата.
Село моє рідне, найкраще, чудове.
Верблюжка, Верблюжка, моя світанкова!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708106
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 23.12.2016
автор: геометрія