Наставив чуба жовтий сонях,
До сонця проситься у небо,
А пам’ять стукає по скронях,
Ще й каже, ніби, так і треба.
Німі синіють горизонти,
Лиш птах від відчаю кричить,
Роки сховалися під зонти,
От тільки спомин не мовчить.
Він ходить-бродить край стежини -
Волошки, маки, ромен-цвіт
І клекіт в небі журавлиний,
Калина жде біля воріт.
Село доспівує вже пісню,
Хати пустіють сиротинно,
Зустріла вулицю самітню -
Враз - обмін поглядами винно...
Стоїть, як завше і чекає,
Коли хтось блудний забреде,
Вже перестала бути раєм,
Одним лиш марить: де ви, де?
І невимовним болем щем...
Нема, нема, не повернути.
Дитинство схлипує дощем,
Як важко все мені збагнути...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708044
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2016
автор: Шостацька Людмила