Все минає, ніщо не вічне

Здається,  дрібниці  ...тепер,  поки  ми  не  втратили  їх,  то  не  зможемо  зрозуміти  наскількі  вони  цінні...
Все  минає,  ніщо  не  вічне...Хіба  лише  спогад,  але  він  вмирає  скоріше  ніж  сама  Душа.
Неважливо  який  в  тебе  вік,  а  ти  нажився  по  самі  вуха.
Кажуть,  доля  твоя  залежить  від  того,  в  який  ти  повернеш  бік,
а  ти  не  можеш  більше  щось  подібне  слухать.
Банально  та  правда  для  кожного  із  нас.  
З  дитячого  садочку  хотіли  до  школи.  А  там  вже  швидше  закінчити  одинадцятий  клас...
Чого  ті,  хто  в  школі  ще,  ненавидять  її  щоденні  одноманітні  клопоти,  суворих  вчителів,  впертих  однокласників,  незрозумілі  і  нудні  уроки.  Але  ті,  хто  вже  пережив  цей  період,  хочуть  повернути  цей  час,ладні  все  віддати  хоча  б  за  ці  45  хвилин  уроку.  Чого  ці  пекельні  роки  порівнюють  з  найкращими  роками  життя?  А  тому  що,  тут  пройшло  дитинство...Тому  що,  для  нас  не  існувало  тоді  реальних  проблем...Перші  перемоги  і  перші  поразки,  перші  відповідальні  вчинки  і  перші  "відмазки".Друзі,  перше  кохання.  Щастя  безмежне  і  розчарування.
А  далі  що?  А  далі  вже  кожен  сам  обирає,  чи  може  доля  в  напрямок  потрібний  нас  штовхає...
Студентське  життя,  дім,  сім*я,  рутина,  робота.
Куди  так  швидко  час  пливе?
І  де  ж  мої  шкільні  роки,  де  дріб*язкові  ці  турботи?
Ми  втрачаємо  це  непомітно,  повільно...
Будучи  підлітком:
"-Я  самостійний,  все  "ок",  не  переживай  мам.  "
Та  ставши  геть  дорослим,  майже  постарівшим,  хочеться  щоб  хтось  за  тебе  так  питав,  почути  голос  мами,  вранці  на  кухні  сніданок  смачний  і  теплий  чай,  поцілунок  в  щічку  і  тихе  мамине:
"-  Сонце,  зайчику  вставай..."
(...)  Тепер  думки  іноді  про  це...І  тепер  ще  юності  роки,  усмішка,  завжди  позитив.  Але  буває,  поговориш  з  бабусями,  що  прожили  життя,  розумієш,  вони  були  у  твоїх  літах,  а  ти  ще  не  був  у  їх...І  розмови  тільки  про  їхню  молодість,про  те,  чого  не  зробили  і  шкодують  досі...
про  помилки  ,  про  те  ,чого  не  повернеш...Про  веселу  молодість  квітучу,  що  спокійно  в*яне,  як  сумно  ,  що  для  них  усе  майже  пройшло:  вечорниці,  пісні  до  рання,  таємниці  дівочі,  і  печально  ,  що  у  старості  кохають  тільки  очі...

©M.V.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708016
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 23.12.2016
автор: vitaline