Хоча запізно, та прозріння настає,
Як непомітно зморшка пролягла
Тоді, здавалося, кохання заважає
А зараз хочу я ,щоб ти змогла
Я впевненим не тільки виглядаю -
Повага, дім і син - та дерева нема.
І особливих я гріхів не маю…
Хіба… так не зробив , щоб ти змогла
Ні вірності, ані жаги не прошу –
Тоді це все сповна ти віддала,
Мене бентежитьвласний осуд
Тоді не допоміг, щоб ти змогла
Бажаю хоч з тобою привітатись,
Щоб руку знов мені дала
І нове щось могло початись
О мила, прошу я, молю, щоб ти змогла
Пробачити – ще все не безнадійно
Знайти в собі снагу, і дати шанс
І знов розквітнути - задумливо і мрійно,
Щоб надихались інші, дивлячись на нас…
© Олена Зінченко 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707588
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2016
автор: Zinthenko Olena