ти бачиш душу деревця?
її ти бачиш, хоч не знаєш,
що йде душа та до кінця,
якщо гілки її ламаєш.
поглянь на дерево собі,
воно живе, хоч і холоне,
і не ростуть гілки вгорі,
коріння глибше все ж заходить.
ось тут і вся тепер краса,
отут вся істинність природи,
зелене плаття вітер вкрав,
і десь розвіяв при нагоді.
душа вже дерева мовчить,
чекає сонечка і пташки,
не буде сонця – згасне мить,
згризуть кору дрібні комашки.
не факт що дятел прилетить,
вони ж трофеї у музеях,
а що як стане раптом мить,
і деревце помре forever...
а вам ще мало тих дерев,
ідуть дошки в асортименті,
убили душу і тепер
ви лісу дали шанс померти.
рубайте все, паліть, трощість,
немов немає перспективи,
та потім Бога не моліть,
щоб дав життєвої вам сили.
21.6.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707480
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.12.2016
автор: Андрійчук Назарій Володимирович