***
Вечір жмакає звуки у горлах птахів,
заїкаючись довгими фразами світла.
Над будинками тьмаряться титла дахів,
і прощальні обійми звелися, мов титла.
Ми ввійшли у розлуку – цю річку для двох,
де рибини образ пропливають синхронно
поверх спогадів греблі. А час – пересох,
поза ним ми лишилися рідно-сторонні:
назавжди, від сьогодні, прощай, так бува.
Покидаємо річку, бо душі намокли…
Опускається вечір, немов голова,
що прощає мечі і жаліє Дамокла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2016
автор: Любов Матузок