Від чого зло, я не вгавав…
Коли прийшов до цього світу.
Собі питання задавав…
Усе шукав сього одвіту.
Злим словом кормляться пани,
За наші помилки фатальні.
Нещастям живляться вони,
Жорстокі, наглі і безжальні.
Чому при владі скрізь чужі,
Чому даремні ллються сльози,
Чому чим вище без душі…
Життя сумні метаморфози.
До цього довго я ступав…
Як жук в астралі колупався.
У книгах істину шукав…
До Суті вищої звертався.
Моя душа сподвигла Дух…
ЗворУшила підвладне тіло.
Немов світлішало навкруг,
Забилось серце ошаліло.
Нещасть причина то церкви,
Чужа нав’язана нам віра.
Її ж створили молитви…
І Бог чужий в особі Звіра.
Я розібрався… і знайшов,
Суть в чому людської породи.
В Собі покору поборов…
Пішов до Бога... до Природи.
Тут я розкований, святий…
Моя розвіялась знемога.
Побачив... в Сутності сліди,
Що сам є... часточка від Нього.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2016
автор: Микола Миколайович