Вже місяць уповні торкнувся твого підвіконня,
Згадай мене, знай, що це я залицяюсь із неба.
Під сяйво моє підведи білосніжні долоні,
Усього мене заведи, мов за руки, до себе.
Приміряй мене, пригорни до грудей... Білим шовком
Я ложе твоє застелив нам для ночі любові.
До себе, вовчице, впусти сріблошерстого вовка,
Хай будуть нам свідками тільки ця ніч і ці зорі.
На ранок я маревом стану, туманом прозорим,
Росою засну поміж вій на зімкнутих повіках.
Як прийде світанок, з тобою ми знов заговорим
У променях – мовою сонця. З тобою – навіки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706464
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2016
автор: Бойчук Роман