Не можу втриматись, щоб не поділитись своїми враженнями щодо рецензії книги «Синьоока Волинь» зроблену Віктором Охріменком. Я безмежно йому вдячний, що він так тактовно, з великою витримкою і мудрістю зробив аналіз моєї праці. Повірте – це не оправдання, - це моє бачення всього мого, моєї дороги, як поета. Є повтори – є… Є схожості – є… А, як без них, коли одне і теж прагнеш описати з різних сторін, до клітинки, до молекули. Мої спориші певно у 20-30 віршах, моя липа, мій сад, моя хата, моя хвіртка – це те, що в душі до скону. В одному забув про скрип хвіртки, в іншому згадав, що хата побілена, ще в іншому, що старою стала липа, наче я став молодший… Так, що не судіть Діда, який віршами живе, а пише душею… Дякую всім, хто мене розуміє і допомагає!
ЖИТТЄВИЙ ЗВІТ
Люблю я спориші, садок вишневий,
Шаную хату білу в холодку,
І сливу, яка слала мигдалевий,
Дурманний запах осінню в садку.
Чому пишу про спориші – не знаю,
Болить за ними до цих пір душа,
Люблю я сад, а ту одну – кохаю,
Вони герої нового вірша…
Не ображайтесь, я прошу Вас, друзі,
Поетове життя не в споришах,
Я не творю в своїм житті ілюзій,
Хочу, щоб чиста сяяла душа.
Можливо, що у віршах повторяюсь,
Завжди у віршах бачу свій політ.
Часто клянуся, мучусь, та не каюсь,
Мій кожен вірш - це є життєвий звіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705678
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.12.2016
автор: Віталій Назарук