Така солодко - терпка суміш. Почуття розбурхані і перемішані. Прянощі гострі, гарячі. Аромати зливаються в єдиний акорд.
А навколо звичний зимовий день. Чорне і біле. Просто і невибагливо. Так і виникає спокуса хоч на час вимкнути барвисту веселку і зупинитися на строгості та чіткості отих двох.
Основа. Опора. Початок.
Так, всього лиш початок. Ним не обмежитися. Тут не зупинитися. Тут теж уже все не так, як було колись. Все, що має початок, рухається далі.
Чорне і біле – два боки одного, не існують одне без одного. Та все ж так важливо бачити їх окремо. Чистими.
Так не просто знайти їх у всій повноті і первинній величі. Рух підминає, розчиняє змішує.
А де ж веселка?
Білий – не прозорість призми.
Чорний – не космічна глибина.
Як вони перетворюються на СІРИЙ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2016
автор: Траяна